Тут немає столиків, куди наклеїти код. Немає офіціанта. Немає стабільного Wi-Fi. Часто немає навіть постійної адреси.
І при цьому цифрове меню в цьому форматі дає більше, ніж у ресторані.
Що воно дає стрітфуду
Черга рухається швидше. Людина, яка вже обрала, поки стояла, замовляє за двадцять секунд замість двох хвилин.
Немає повторюваних питань. «А що є з м'яса», «а гостре є», «а скільки коштує». Це половина часу біля вікна.
Ціни змінюються за хвилину. Стрітфуд живе на швидких змінах закупівельних цін, і передрук банера коштує грошей і часу.
Стоп-лист працює. О сьомій вечора закінчилася курка, і наступні п'ятнадцять людей у черзі про це вже знають.
Видно, що продається. Кіоск без обліку не знає нічого, крім суми в касі.
Де ставити код
На вікні видачі, на рівні очей. Головне місце.
На борту, з боку черги. Люди стоять збоку, а не спереду.
На стійці, де стоять. Якщо є пара столиків або барна дошка.
На пакеті або на чеку. Для повторного замовлення й відгуку.
У профілі в соцмережах. Фудтрак часто шукають саме там.
Розмір коду більший, ніж у ресторані: сканують із півтора метра, а не з пів метра. Мінімум вісім сантиметрів по стороні, краще десять.
Матеріал стійкий до вулиці: ламінація або пластик. Папір на вікні живе до першого дощу.
Про інтернет
Головна технічна проблема формату.
Мобільний інтернет як основний канал. Роутер із SIM або телефон із роздачею. Стабільність гірша, ніж у приміщенні, і це треба закласти.
Гість користується своїм інтернетом. Це рятує: щоб відкрити меню, ваш зв'язок не потрібен. Він потрібен, щоб прийняти замовлення.
Замовлення має проходити навіть при поганому з'єднанні. Питання до системи: що буде, якщо зв'язок пропав на десять секунд посеред оформлення.
Каса має працювати офлайн. Готівка приймається завжди, картки залежать від термінала.
Практичне рішення, яке використовують: меню з QR працює на перегляд і на попереднє замовлення, а фінальне підтвердження й оплата відбуваються біля вікна. Тоді обрив зв'язку не ламає нічого.
Передзамовлення: головна функція формату
Для фудтрака це важливіше, ніж усе інше разом.
Людина замовляє за десять хвилин до приходу, отримує час готовності й забирає без черги.
Що це дає:
Рівномірне навантаження. Замість піку о тринадцятій ви отримуєте потік з дванадцятої тридцяти.
Більший потік у тих самих умовах. Вікно видачі це фізичне вузьке місце, і передзамовлення його розвантажує.
Гість не йде через чергу. Найчастіша причина втраченого продажу в стрітфуді.
Важливо ставити чесний час. «Готово за 8 хвилин» і реальні 20 гірше, ніж чесні 20 одразу.
Меню: мінімум усього
До п'ятнадцяти позицій. Формат живе на швидкості вибору.
Одна-дві категорії. Основне й напої.
Фото обов'язкові. Тут вони важливіші, ніж у ресторані: гість не бачить, що на тарілці в сусіда, бо тарілок немає.
Модифікатори мінімальні. Соус, гострота, без цибулі. Три-чотири, не десять.
Вихід у грамах. Головне питання стрітфуду: чи наїмся.
Ціна велика й помітна. Тут вирішує саме вона.
Що не переносити
Столики й номери столів. Їх немає.
Курси подачі. Немає.
Бронювання. Немає.
Довгі описи. Ніхто не читає стоячи на вітрі.
Кілька меню. Одне.
Про непостійну адресу
Фудтрак, який працює на різних локаціях, має одну особливість, з якою цифрове меню справляється, а паперове ні.
Місце й години в меню. Гість, який відкрив код на пакеті вчора, має бачити, де ви сьогодні.
Посилання одне. Один QR на весь бізнес, а не новий на кожен фестиваль.
Стоп-лист за локацією. Те, що взяли на фестиваль, відрізняється від щоденного набору.
Скільки це коштує
Для МАФу набір мінімальний: сам сервіс меню, один-два ламіновані коди, роутер із SIM.
Планшет на видачі не обов'язковий: замовлення можна приймати на телефон. Це відрізняє формат від ресторану, де без екрана на кухні сенсу мало.
Заклад із двома людьми в зміні цілком обходиться телефоном і одним QR на вікні.
